Засідання творчої лабораторії педагогічної майстерності з підтримки молодих та новоприбулих педагогів 1 листопада 2021 року

«Територія становлення вчителя майбутнього»

Кожного нового навчального року шкільні колективи поповнюються енергійними, сучасними, креативними, повними енергії та сил молодими вчителями. На молодого вчителя дивляться завжди тільки перспективно. Добре це чи погано? Зазвичай згодом він стає більш умілим, самостійним, набуде навичок, опанує прийоми, досягне майстерності. Але в той же час він може втратити ту безпосередність і чари молодості, риси, притаманні тільки молодому вчителю, що інколи наближають до нього учнів сильніше, ніж мудрість літнього майстра. Звичайно, з молодими вчителями дітям цікавіше. Отже, у школі повинні бути обов’язково молоді вчителі. Без них життя нудне, нецікаве, прісне.

Молодий вчитель прийшов у школу. Чи підготовлений він до роботи з учнями? Цілком зрозуміло, що як би добре не готував вуз, вирішальне становлення майстерності відбувається лише в школі, в живій роботі з дітьми, на практиці. Саме в перші роки, з перших днів розпочинається найбільш інтенсивне формування тих якостей, які й визначають міру майстерності майбутнього вчителя.

Кажуть, добре, якщо вчитель потрапив у висококваліфікований, добре згуртований міський педагогічний колектив. Під рукою і посібники, і методичні розробки, досвідчені вчителі. Але тут є свої труднощі: у таких школах — високий рівень вимог, розвинуті учні, підготовлені батьки. А як бути молодому вчителю у сільській школі? Там нижчий рівень вимог, але вчитель фактично один, викладає він у різних класах і нерідко два-три предмети, порадитися ні з ким, потрібних посібників знайти ніде... Різні умови вимагають і різних форм допомоги, але є й дещо спільне, що потрібно враховувати.

Саме вчителю ми довіряємо своє рідне, кровне — дитину, яка за його допомогою, має стати особистістю. Виділяючи головне, зазначу, навряд чи можна це здійснити без великої поваги і любові вчителя до дитини. Нова школа має розпочинатись з любові. Любов до дитини є тією першою й необхідною якістю, без якої майбутньому вчителеві робити нічого.

Сучасна дитина більш допитлива, креативна і прагматична. Вона одночасно робить декілька справ: дивиться телевізор, грається в електронні ігри, готує уроки і їсть піцу. Характерним є те, що дитина з усім цим справляється і… не забруднює руки! Вчитель має переглянути своє ставлення до неї докорінним чином. З другого боку, кому невідомим є факт критичного перенавантаження дітей. Особливо домашніми завданнями. Сучасна школа про особливості дитячого організму, його фізичні і психічні можливості, про які писали такі видатні психологи, як І.Кон, А.Леонтьєв, С.Рубінштейн, С.Максименко, І.Бех й ряд інших вчених, здається, забула. Реформа спрямована на максимальне урахування можливостей дитини відповідно до її вікових ознак. Педагогічні університети, в свою чергу, мають ввести відповідні тренінги, спрямовані на формування здібностей (компетенцій) вчителя щодо їх виявлення і врахування.

З чого починати молодому вчителю? З ретельної підготовки до уроку. Необхідно так підготуватися до уроку, щоб в учнів не було і хвилини вільного часу, щоб протягом всього уроку учень думав, працював, був максимально зайнятий. Найнебезпечніше, якщо вчитель виробив "штамп" комбінованого уроку. Під час опитування він виступає в ролі бездушного контролера (а клас не працює), під час пояснення — в ролі інформатора, закріплення проводить формально, домашнє завдання задається поспішно... На таких уроках все зводиться до засвоєння готових знань та їх відновлення, не відбувається залучення учнів до розумової діяльності, вони не розвиваються, не ростуть інтелектуально й духовно.

Молоді вчителі, які не мають досвіду роботи з дітьми, дуже прямолінійні, легко збуджуються, ображаються, кричать, погрожують. Постійно чути: "Останній раз тобі говорю", "Марш із класу!", "Без батьків у школу не приходь!" тощо. Діти відповідають неприязню, намагаються образити вчителя, виникає так званий емоційний бар'єр, що заважає нормальній роботі. Нелегко навчитися мистецтву першої реакції, спілкуванню з учнями, терпінню. За будь-яких обставин учитель не повинен вибухати, втрачати "педагогічне обличчя".

Успіх молодого вчителя залежить часто від "дрібниць": від одягу, голосу, жестів, випадково зроблених зауважень.

З іншого боку, намагання окремих молодих учительок виглядати надто модно стає причиною їх непопулярності серед дітей. Керівники школи тактовно повинні прямо пояснити все це молодим педагогам.

Підготовка, отримана у вузі, не може вирішити проблему формування майстерності. Тільки шляхом самоосвіти і творчих пошуків прийде вчитель до своєї майстерності. Допомогти йому в цьому в найвідповідальніший період його становлення повинні керівники школи. Від них у значній мірі залежить, яким буде він, молодий вчитель!

Вчитель української мови та літератури Яремчук Ніна Іванівна