Умирають Майстри,

        залишаючи спогад, як рану

Л.Костенко

      Ми вже пережили перший біль втрати, несподіваний, вражаючий і невідворотний.

    Втрата дуже болісна, бо такі вчителі, як Володимир Іванович Галич, - рідкість, окраса нашого вчительства.

      5 лютого 2017 року на вісімдесят другому році життя зупинилося невтомне серце Заслуженого вчителя України, вчителя-методиста, Відмінника освіти України, кавалера ордена ІІІ ступеня «За заслуги», директора Оріхівської гімназії №1 «Сузір’я» Володимира Івановича Галича.

      Гімназія осиротіла…

     47 років віддавав він своє серце дітям, будучи  директором Оріхівської  гімназії №1 «Сузір’я». Це був справжній керівник і господар навчального закладу. Сумлінний, ініціативний, цілеспрямований, творчий, здатний запроваджувати інноваційні управлінські технології. І жодного разу Володимир Іванович не зрадив улюбленої професії, не спокусився пропонованими високими посадами. Залишився в школі, храмі своєї душі і любові, бо це було змістом його життя. На роботу завжди приходив за годину до початку уроків. Після уроків теж не поспішав додому. Таким невтомним, несхитним у своїй діях і вчинках був наш директор.

      Двома крилами душі Володимира Івановича були Любов і Біль. Він любив дітей, свою родину, свою справу, людей, любив життя. Йому боліло через черствість, формалізм у будь-яких їхніх проявах.

    Володимира Івановича на всіх етапах його діяльності вирізняло вміння відчувати потреби часу.

   Біографія директора – це історія становлення і розвитку нашого навчального закладу.

    Сивочолий, шляхетний, мудрий і розважливий, він чимось нагадував Василя Сухомлинського, портрет якого завжди був у його кабінеті. Близькі вони й у головному прагненні – все життя творити школу радості.

    Його творча звитяжна праця заслуговує найпишніших компліментів і вишуканих епітетів. Але обійдемося без них. Та й сам Володимир Іванович пишномовності не полюбляв.

      Багато зусиль і таланту доклав до створення і згуртування педагогічного колективу однодумців і професіоналів, що мають високий творчий потенціал. За його ініціативи у закладі створено навчально-виробничий комплекс, обладнано лінгафонні кабінети, відкрито перші комп’ютерні класи, музей історії гімназії, бібліотечно-інформаційний центр.

     Неодноразово обирався депутатом районної  та міської рад, членом колегії при голові Оріхівської райдержадміністрації. Можна з впевненістю сказати, що без подвижницької праці Володимира Івановича освіта в районі була б якісно іншою.

      У цій людині поєдналися надзвичайна працьовитість, вимогливість до себе і до інших, висока дисципліна, почуття особистої відповідальності за доручену справу.

    Сьогодні сумує Оріхівщина, учні,  батьки, працівники гімназії; плачуть тополі, розарій, зимовий та яблуневий   сади… Болить і щемить серце кожного, хто знав Володимира Івановича, - Людини з великої літери, з полум’яним серцем…